Досвід наукових студій Національного музею-заповідника в Опішному – в епіцентрі зустрічі українських музейників
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
2015 року Управління музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України започаткувало новий формат співпраці з вітчизняними музейними закладами. Її основою стало створення платформи для дискусій та обміну думками – проведення циклу зустрічей з метою обміну музейним досвідом, обговорення нагальних питань і напрацювання подальших шляхів їхнього вирішення.
30 жовтня 2015 року в рамках проекту відбулася друга зустріч, учасниками якої стали науковці Музею України у Другій світовій війні, Державного політехнічного музею при Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут», Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Національного музею історії України, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», Музею історичних коштовностей України, Національного музею літератури України, Національного заповідника «Софія Київська», Національного музею Тараса Шевченка, Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, а також співробітники Управління музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України на чолі з начальником управління, кандидатом архітектури Василем Рожком. Тематикою зібрання стала специфіка наукової роботи в музейних закладах.
З-поміж українських музеїв, що успішно втілюють науковий вектор своєї діяльності, виокремлюється Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Його засновник, нині – провідний науковий співробітник Музею-Заповідника, чинний директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Премії імені Бориса Возницького Олесь Пошивайло презентував історію та структуру музейних наукових студій, поділився власною практикою пошуку напрямків їх розбудови, зауваживши, що робота закладу більше являє приклад, ніж вказівник досягнень розвитку науки – не лише як сфери діяльності, а й як інструмента розвитку самого музею.
Керамолог і музеолог розповів, що заснований 1986 року у двох кімнатах місцевого заводу «Художній керамік» Музей в Опішному піднявся до рівня потужного наукового й культурно-мистецького, виставкового, видавничого центру, завдячуючи значною мірою науковій роботі, невіддільній від процесу музейного становлення. При цьому він зазначив, що основну роль у фондовому комплектуванні закладу відіграли польові керамологічні експедиції співробітників Музею-Заповідника, які впродовж другої половини 1980-х – першої половини 1990-х років дали змогу «вихопити» з традиційних гончарних осередків значну кількість етнографічних артефактів – здебільшого, кераміки, а також виробів з тканини, дерева, металу, які нині знайти майже неможливо. Гончарська скарбівня поповнилася й продовжує поповнюватися мистецькими творами сучасних художників-керамістів – учасників національних виставок, міжнародних симпозіумів кераміки в Опішному та КЕРАМОрезиденції – новітньої форми співпраці Музею-Заповідника та мистців глинотворення.
Під час презентації Олесь Пошивайло наголосив, що музей будь-якого рівня державного підпорядкування, який прагне становлення власних фундаментальних досліджень, не може існувати без відповідних структурних наукових підрозділів. З цією метою, одночасно з формуванням експозиції, Музей-Заповідник в Опішному заснував Гончарську книгозбірню України, де нині сконцентрована колосальна кількість літератури, присвяченої українському й світовому гончарству. Постійна співпраця з провідними бібліотеками України та Росії дала змогу збагатити Книгозбірню в Опішному понад 100 тисячами унікальних фоліантів, препринтів, раритетних видань, присвячених давньому гончарству й сучасній кераміці. Цінним надбанням стали окремі бібліотеки дослідників гончарства – для прикладу, кількатисячне зібрання фахової літератури львівського науковця-керамолога Катерини Матейко. Нині книгозбірня продовжує поповнюватися, тож являє самодостатню джерельну базу наукових шукань співробітників Музею-Заповідника, а також науковців інших дослідницьких установ.
За словами Олеся Пошивайла, у структурі Музею-Заповідника з часу його заснування успішно функціонує Національний архів українського гончарства, що акумулює в собі писемні джерела, документи, фото-, аудіо-, відеоматеріали, які стосуються української кераміки, звіти про польові дослідження музейних науковців, особисті фонди керамологів України, дисертаційні роботи з дослідження гончарства тощо. Архівну збірку доповнює цінними матеріалами інший музейний науковий підрозділ – Аудіовізуальна студія «Відродження», що фільмує гончарське життя України: виставки, мистецькі проекти й зустрічі, інтерв’ю з художниками-керамістами та дослідниками гончарства, численні події в самій Гончарній столиці. Таким чином, в Опішному зосереджено значні фундації фактажу як об’єкт шукань і наукової аргументації для нинішніх і майбутніх керамологічних розвідок.
Як наголосив дослідник, ідея створення академічного Інституту керамології як окремого наукового підрозділу Музею-Заповідника втілилася в життя 2000 року за підтримки Інституту народознавства НАН України у Львові на чолі з директором, професором, академіком Степаном Павлюком, а також видатних українських науковців – Бориса Патона, Анатолія Шпака, Івана Дзюби, Бориса Олійника. 2002 року на базі Інституту керамології було створено окрему юридичну особу в системі НАН України. «Цей структурний підрозділ існує досьогодні й активно співпрацює з Музеєм-Заповідником. За своєю сутністю, це єдиний організм, – прокоментував Олесь Пошивайло. – Від часу свого створення 15 співробітників Музею захистили кандидатські дисертації, десятеро продовжують працювати в Опішному, серед них: п’ять – за спеціальністю «Етнологія», два – за спеціальністю «Археологія», один науковець працює за напрямком «Історія України», один – «Фольклористика», й один – за спеціальністю «Теорія і методика виховної роботи». Два наукові співробітники вже підготували до захисту докторські дисертації. Тож маємо вагомі результати».
Академічна й музейна наукова діяльність, за переконанням професора, нині неможлива без результату дослідницької роботи – видавничого продукту. З кінця 1990-х років структуру Музею-Заповідника розширило власне видавництво «Українське Народознавство», редакторська колегія якого готує до друку фахові наукові видання, національні наукові щорічники «Бібліографія українського гончарства», «Українська керамологія», наукові каталоги виставок кераміки й фотовиставок «Гончарні ВІЗІЇ країни», рекламну продукцію Музею-Заповідника тощо. Численна експозиція згаданих публікацій стала унаочненням презентації Олеся Пошивайла впродовж музейної зустрічі.
Знайомство з науковою діяльністю Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному завершилося блоком питань від аудиторії. Учасники зібрання обмінялися міркуваннями щодо особливостей становлення ґрунтовних наукових досліджень залежно від специфіки музейного закладу. На підсумуванні відбулося спільне обговорення актуальних питань теми у форматі вільного діалогу. Власний досвід реєстрації наукових тем презентували вчений секретар Національного художнього музею України Юлія Зіновіїва та вчений секретар Національного музею історії України Олена Оногда. Результатом пошуку шляхів взаємодії й підтримки музейних починань у науковій сфері стало підтримання ідеї про створення методичної ради, яка б надалі розробила рекомендації для співробітників музейних закладів щодо дослідницького становлення й координувала майбутній поступ музейної науки.
Започаткована очільником Управління музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України Василем Рожком міжмузейна інтерактивна комунікація гуртує провідних представників музейної спільноти, а регулярні зустрічі музеологів стали місцем «старту» новітніх ідей зі збереження й популяризації культурної спадщини, здатних модернізувати вітчизняні музеї, поєднати їхні зусилля на шляху до розбудови культурного простору прийдешнього дня.
Жанна Різниченко,
інформаційна служба Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
